У селі Нехворощі щороку організовують справжні традиційні щедрування 13 січня.

Тут бережуть традиції, адже ще в давнину,  цього дня, українці відзначали Щедрий вечір - свято Меланки, а далі Василя – Старий Новий рік.

І цього року місцеві підготувалися до святків вправно.

В гарних костюмах, з піснями і різдв’яною зіркою в руках вирушили щедрувати селом.

Артисти-аматори місцевого будинку культури та учні школи підготували справжню театральну постановку.

Серед активістів і молодь, і бабусі котрим за 70.

 І у кожному дворі чекають, коли до них завітають щедрувальники.

Найважливіше для вербівчан – це збереження національних традицій, що переходять від предків та передаються сучасному, і майбутньому поколінням.

«13 січня, в свято Меланки завжди йшли і вітали людей. Ми і досі так робимо! Господар дому приходив і казав своїй господині: «Уже сонце сіло, запалюй жінко свічку». Ми також на своєму столі запалили свічку у щедрій куті. А ще хазяїн завжди ховався за кіпою пиріжків, а  і діти повинні були його побачити. Однак, зазвичай не бачили, бо це була велика гора пиріжків, складена на столі. І батько завжди казав: "Діти дай Боже, щоб ви і на той рік мене не побачили за пиріжкам". Пиріжки були символ багатства».

Нехворощани показали, як в українських селах на Щедрий вечір в Меланку завжди перевдягали молодого, вправного та гарного хлопця, а у Василя навпаки – першу дівку на селі.

Разом із головними героями свята ходила ряджена свита: яскраво вдягнені в національні костюми щедрувальники. Обов’язково вони водили із собою козу, що вважалася символом добробуту та гарного врожаю, а ще з ними були лікар, піп і інші герої.

Щедрувальники заходять у кожен двір і бажають господарям щастя, достатку, врожаю та здоров’я у Новому році.

В кожній хаті мав бути щедрий, багатий стіл. Головною стравою звичайно була кутя.

Все вийшло дуже гарно та смачно, а атмосфера свята дійсно переносить в ті давні часи української історії!