Територія сільської ради — 3486 гектарів, населення — 573 чоловіка.

Село Лівенське розташоване на притоці Орелі — річці Маячка за 47 км від районного, за 70 км — від обласного центру, за 39 км від залізничної станції Кобеляки, через нього проходить автодорога Кобеляки — Нехвороща.

Лівенська сільська рада межує з Сухомаячківською, Соколово-Балківською, Шедіївською, Маячківською сільськими радами.

До 1962 року Лівенська сільська рада у складі Нехворощанського району. З кінця 50-х років до неї входила також Губарівка. Потім, коли сільську раду було ліквідано, Лівенське деякий час належало до Маячківської сільської ради, в 70-х роках утворено Лівенську сільську раду (входили села Бурти, Лівенське, Шедієве), від якої у 2000 році відокремлено в самостійну сільську раду Шедієве і Бурти.

В різні роки сільську раду очолювали Семен Петрович [орошун, Микола Макарович Крисан, Мусій Леонтійович Острівний, Іван Митрофанович Паранько, Сулима, Григорій Зіновійович Сакевич, Гнат Дмитрович Можний, Олександр Федотович Горголя, Микола Андріянович Шпортюк, Григорій Якимович Заворотній, Володимир Іванович Куценко, Анатолій Васильович Мошура, Борис Михайлович Халява. Нині сільким головою працює Іван Федорович Корж.

* * *

На території сільської ради виявлено залишки поселення слов'ян черняхівської культури.

Село виникло як військове поселення за часів спорудження Української оборонної лінії в 30-х роках XVIII століття, що та порубіжною фортифікаційною системою для оборони південних кордонів Російської держави, Лівобережної Слобідської України від турецько-татарської агресії. Щорічно на лінії працювало майже 40 тисяч посполитих селян і козаків. Загальний яг виконаних земляних робіт (за сучасними підрахунками) перевищував 20 мільйонів кубометрів. Лінія включала 16 фортець тому числі Лівенську, яка мала п'ять бастіонів та два равеліни. Всередині розташовувалися канцелярія ландміліцького полку, казарми, будинок коменданта, пороховий льох, цей-хауз, провіантський «магазейн», колодязь, вартідьні. Фортецю ліквідовано у 1784 році, залишків не збереглося.

У 1859 році в 145 дворах було 1094 жителі, проводився один ярмарок на рік.

У 1910 році в Лівенському було 380 дворів, 2178 жителі 2020 десятин землі, в т.ч. 1748 десятин ріллі.

З 1905 року при Покровській церкві діяла парафіяльна школа.

За даними перепису 1926 році в селі було 430 дворів, 195 жителів.

В 20-ті в Лівенському створено ТСОЗи «Гуртова праця» і «Селінтерн» (останній з них очолював Сава Улянович Сакевич, який пізніше працював головою колгоспу і головою сільської ради у Маячці). На початку 30-х років створено три колгоспи, вони змінювали свої назви — «Червоний партизан», «Перемога», «Рівність», «Україна».

Під час голодомору 1932 — 1933 років у Лівенському померли 745 чоловік. У 1941 році було складено поіменний список жертв сталінського голодомору, встановлено дубовий хрест і відправлено панахиду. Список не зберігся. В день п'ятої річні ці незалежності України (24 серпня 1996 року) на сільському цвинтарі встановлено чотириметровий дубовий Хрест пам'яті на честь померлих у тридцяті роки.

У 1938 — 1939 роках колгоспниці Марфа Китайгора Валентина Созонтівна Садова, Марія Федорівна Сакевич були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки у Москві.

В роки Великої Вітчизняної війни фашисти вивезли на примусові роботи до Німеччини 92, розстріляли 11 чоловік. Було спалено кращі господарські будівлі, громадські і приватні будинки. На території села фашисти стратили 12 партизанів, серед них були і жителі Лівенського. На місці загибелі встановлено обеліск. Григорій Зіновійович Сакевич під час окупації був старостою, але не служив загарбникам, а навпаки - співробітничав з партизанами, допомагав молоді уникнути насильно: вивезення до Німеччини.

Імена 185 полеглих на фронтах воїнів-односельців занесені до «Книги Пам'яті», викарбувано на мармурових плитах o6t ліска Слави.
Марія Панасівна Вергун, Марія Потапівна Сакевич, Лідія Олексіївна Лещенко, Парасковія Юхимівна Панасенко та інші односельці нагороджені медалями «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941 — 1945 рр.».

В різний час колгоспи на території села очолювали Каліман, Курінний, Григорій Тихонович Артеменко, Іван Сафронович Нечай, Панас Мусійович Острівний, Олександр Павловський, Олександр Федосійович Горголя, Іван Митрофапович Парань-ко, Михайло Дмитрович Бровко, Микола Андріянович Шпор-тюк, Микола Матвійович Крикля, Євген Адамович Примасюк, Сергій Миколайович Шовкопляс. У 1976 році лівенське господарство було укрупнене з шедіївським, потім відокремлене, у 1995 році реформоваане у ксп «Оріль», у 1999-му — у приватну агрофірму.

У 1963 році жителька Лівенського Горголя Олена Федорівна народила трійню, назвала дочок Вірою, Надією та Любов'ю.

Відомі вихідці з села: Іван Євменович Білокінь — інвалід війни, в ЗО — 60-ті працював відповідальним секретарем нехво-рощанської райгазети, потім багато років очолював сільську раду в Нехворощі; Микола Наумович Калініченко — учасник бойових дій, в одному з боїв взяв у полон 17 фашистів з секретними документами, нагороджений орденом Олександра Невського, після війни багато років віддав педагогічній роботі; Марфа Федорівна Кононенко — за старанну працю в колгоспі нагороджена орденом Леніна; Дмитро Терентійович Кравцов — військовий льотчик, учасник бойових дій у В'єтнамі; Катерина Григорівна Лещенко — багато років працювала головою колгоспу у Криничанському району на Дніпропетровщині; Леонід Григорович Лещенко — відповідальнийпрацівник Мінгазпрому України; Семен Степанович Мірошниченко — учасник бойових дій, в повоєнну пору був секретарем Нехворощанського райвиконкому та виконкому Нехворощанської сільської ради; Володимир Михайлович Садовий — очолював податкову службу в Полтавській області, нині керівник галузевого обкому профспілки.

В межах адміністративного підпорядкування сільської ради - 3101 гектар сільгоспугідь. Господарську діяльність здійснюють ТОВ «ВКФ «Укрсільгосппром», ІІАФ «Шедієво», дві фермерські господарства.

На території сільської ради майже два десятки дачних діл я нок, жителів Дніпропетровська та інших міст України, є навіть московський дачник.

У селі — загальноосвітня школапершого-другогоступенів( різний час її очолювали Панас Миколайович Василенко, Василг Антонович Нечипоренко, Олександр Корнійович Шелест, Марі Трохимівна Міхальська, Микола Наумович Калініченко, Олесі Антонович Мороз, Михайло Кузьмич Марцинкевич). Зараз дії ректором працює Григорій Олександрович Морозенко. У 200." році громадськість села відзначила столітній ювілей школи.

В селі діє фельдшерсько-акушерський пункт. Лівенське обслуговують Маячківські відділення зв'язку і АТС.

Торговельне обслуговування здійснює магазин приватной підприємця Олександра Миколайовича Сакевича. Село має автобусне сполучення з Дніпропетровським, Полтавою, Новими Санжарами — курсують автобуси Маячка — Дніпропетровськ Полтава — Шедієве.

Село повністю газифіковано, електрифіковано, радіофіковано. 33 сім'ї користуються мережею водогону.