Пам’ятник у с. Нехвороща

Понад селом, поміж лугами
Вузенька стрічка голуба
Вода, дарована богами,
Орелі берег обмива.
Ходжу по берегу Орелі,
Вдивляюсь в далі голубі.
У вишняках сільські оселі,
Там батько й мати у журбі.

Земля батьків завжди зі мною,
її не зраджу не продам.
Тебе, Оріль, ношу з собою,
Покірний тихим берегам.
Вітрець жартує з осокою.
Колишуть хвилі латахию
Там луг зелений за водою,
Вдалі несходжені шляхи.

Обнятий думаю важкою
Повільно голову хилю.
Щодня вечірньою порою
У Бога благ селу молю.
Сумні думки бентежать груди,
Зболіле серце навпіл рвуть.
З братами зустрічі не буде;
Нема з війни і не прийдуть.

...Село на березі Орелі.
Звичайне, так собі село.
Сімсот синів в своїй оселі
В село з війни не прибули.
До берега, як до постелі,
Маленький скверик притулився.
Солдат в обвітреній шинелі
Зайшов у сквер - і зупинився.
Стоїть тепер на п’єдесталі,
В руках тримає знамено.
Проніс його через всі далі
Воно Вітчизною дано.

Стоїть солдат в німій печалі,
Затиснув міцно знамено.
Через вогонь і скрежет статі
Доніс його в своє село.

Нащадок вдячний! Зупинися!
Згадай героїв імена.
До ніг солдат поклонися.
Вітчизна-мати в нас одна.

Побійтеся Бога
Все менше лишається тих,
Кого переможцями звані,
Які у фуфайках простих
Країну з руїн підіймали.
Немає спочинку рукам.
Утому народ зневажає.
І те, що підсилу вікам.
За роки короткі долає.
Гігантом вставала з руїн
Країна загадок і дива.
Злочинно удариш в дзвін
Рука горбачовська зрадлива.
Відтоді злі бурі гудуть.
Руйнують без жалю державу,
Огидні наклепи ведуть
На подвиг народу, на славу.
Даремно, - озвавсь патріот .-
До років минулих зневага.
У чесному серці є код –
На вірність Вітчизні присяга.
В Історії вічні сліди.
Вчорашнього дня не змінити.
Що кровлю омили діди,
Побійтесь Бога хулити. розбій кривавий пережив
Людської крові море бачив,
Великим кухлем горе пив,
Та чесним серцем не ледачив.
На кого скаржитись тепер?
Кому і за що докоряти?
Якщо донині не помер -
Не час було цей світ лишати.
Щаслива доля поруч йшла.
Чолом до неї мати била,
Щоб вчасно панцир подала
І куля сина не згубила.
Кривавих років не забув -
В душі глибокий слід лишився.
Повчальний досвід в них здобув -
Хто Честі Вірний - не скорився.
Проб’є мій час - з .життя піду,
Шануючи закон природи.
А вам , живим, здолать біду
Заради Праці, Правди, Згоди.

Не стріляй в минуле
Не стріляй з гармат в минуле,
Не тобі його карати.
Воно стомлене, заснуле,
Йому вічно в Леті спати.
Не топчи в багно прожите,
Не ганьби дідівські роки.
Квіти тобі ростити,
Де лунали предків кроки.
Якщо предкам докоряєш,
Мій сучаснику невтішний,
Ти душі себе лишаєш,
А бездушний сто крат грішний.

Навпіл честі не діліть
Злоба із помстою - огидні,
В брудних серцях вони живуть.
В містах і селах сіють злидні.
Безвинно кров людську проллють.
Убита горем плаче мати,
Рікою сльози із очей.
її не хочуть чути, знати
Хто сіє розбрат між: людей.
"Процес пішов ",- безчесні мовлять,
Яким байдужі результати.
Злякавшись, інші круто солять:
"На ноги нам уже не встати ".
"Тримайтесь, люди, за надію, -
Спокійно твердить оптиміст.
Тебе, мене, народну мрію
Підійме Правда на повний зріст.
Народів згода запанує,
Злоба та ненависть впадуть.
Син голос матері почує.
Брат брату руки подадуть.
Рідненька скаже: " Не лукавте:
Повсюди правду говоріть.
І кого полюбите кохайте,
Та честі навпіл не діліть ".
Злочинці ділять із скандалом
Нечисті гроші - бариші.
А ті, хто в серці з божим даром,
Не ділять совість і душі.

Хто допоможе?

Кому найгірше докоряєм
Собі, батькам чи владі7
За що сусіда обмовляєм7
Що нам до дружби на заваді7
Питань багато - що казати:
Де ж добрий геній на цей раз,
Щоб міг пораду слушну дати,
Як шанувати Прагою й Час

Бийте колосу поклін
Вийди в поле, коли Колос
Мову з вітрами веде.
Ти почуєш Хліба голос,
Що з глибин віків іде.
Диво дивне, Колос хлібний,
Поклонися до села. Хто по син й славі гідний
Досягти його чола7
Кажуть, золото могутнє,
Завжди в сяйві та ціні.
В золотім вбранні в майбутнє
Прийдуть радощі земні.
Золото - міцне й прекрасне,
Та воно не без замін.
А без Хліба світ погасне,
Вийте Колосу поклін!

Ключ розв’язки

Сумно й страшно баз роботи.
Крають серце злі клопоти.
Зустрів Чорта й прямо в лоб:
"Ти відомий вор і .жлоб.
Правду вкрасти як посмів?
Признавайся, де подів?
Не лукав і не тягни.
Ти пропив? Твої сини?
Хочу істинну узнати,
Як ще довго горювати? "
Нечиста сила відказала:
- Жаль, товаром совість стала.
Де честь і совість продають,
Там правді волі не дають.
Не ми, чорти, виною в тому,
Що правду викрали із дому.
Злидні й хаос щоб долати,
Святу Правду відшукати,
Серп та молот слід позвати,
А позвавши, шанувати.
Вони мудрі з наймудріших
І сильніші з найсильніших.
Вони чесні з найчесніших
І святіші з найсвятіших.
Людська праця - то основа,
На якій уся будова.
Чесна праця здібна дати
Те, що щастям варто звати. "
Хоч і чорт, та діло каже.
Життя міцно вузли в’яже.
Творча праця - ключ розв’язки
Найтугішої зав’язки.

Пророчий голос

Схиливши голову на руки,
Чи то дрімав, чи то сплю.
Та чую голос: „Терпиш муки? "
У відповідь кажу : " Терплю".
Ще нижче голову на руки.
Журбою скорений, вже сплю,
Затихли болі. Зникли муки.
Перед Архангелом стою.
„Чого сумуєш? " - Він питає,
На мене пильно дивлячись.
"А хто, - кажу, - того не знає,
Що нас грабують, сміючись.
І хто ж? Свої лихі хлоп'ята,
Що до Олімпу дотяглись.
Грабують все... Лишилась хата,
Збудована давно колись...
Ішла війна. Ходив солдатом
Шість ран приніс з війни додому.
Удома згодом мирний атом
До ран додав душевну втому... »
« То що ти хочеш ? Говори!»-
Архангел владно забажав.
«Турни, - кажу, - вельмож згори,
Щоб кожен місце своє знав.
Над вільною державою,
Наша праця хай славою,
Як прапор Честі розвівається... »
«Святі слова! Народ їх чує, -
Пророчий голос пролунав. -
З Олімпу вітру трутнів здує,
Лишивши почестей і прав».

Патріот

Не раз, було, мене питали:
«Звідкіля, скажи, прибув?»
Жартував (усі це знані):
«Малий був і позабув. »
Згодом друзі запитали:
« Материнську .мову чув ?”
Як про матір нагадали ,
Тепло рук її відчув.
Гордість сина забуяла:
- З України я прибув.
Там любов моя зростала,
Патріотом завжди був.

Ні, не пан

Не жартом паном обізвали,
Признаюсь чесно, стрепенувся.
Які на мене чари впали,
Що в пана я перевернувся?
- Який, - питаю, - з мене пан
Соромтесь пишно величати,
Мій одяг - свита, не жупан.
А пану варто шатро мати.
Прошу пробачення, - не пан.
У них приховано капкан,
В який потрапить не бажаю.
Покірно прошу, - я не пап.
До панства рук не простягаю.
Просту свитину на .жупан,
Нехай і панські, не міняю.
Міняйло завжди босий ходить,
У власній хаті не ночує.
Його по світу бідність водить.
А пан над бідністю кепкує.
Зовіть мене, благаю вас,
Як завжди щиро звали,
Щоб квітла згода поміж нас
І руку дружба подавали.