Вірш про мене

Я про себе розповім,
Без всякого каяття,
Про щасливу доленьку,
Про моє життя.

А я дівчинка маленька,
Вуста – мов калина,
Прізвище моє – Карюк,
А ім’я – Поліна.

Народилась я в райцентрі,
У Нових Санжарах,
Взимку, як сніги біліли,
Немов небо в хмарах.

А живу я в Нехворощі,
В селі живописнім,
Там калина розквітає,
Як життя у пісні.

Є у нас красива річка,
Немов здута вітром стрічка,
Наче дзеркало блистить,
Чайка в небі десь летить.

Та річка Оріллю зветься,
В ній вода цілюща ллється,
Береги буяють цвітом,
Влітку весело тут дітям.

А навчаюсь в гарній школі,
В третім класі вчуся,
Є у мене тато й мама,
А ще дідусь і бабуся.

Добра вчителька у класі,
Немов тая ненька,
Всі її ми поважає,
Слухаєм тихенько.

І дома вдома і в школі,
Друзів маю я багато,
З ними весело завжди,
Ніби справжнє свято.

Є у мене подружка,
Звуть її Іринка,
Вона дівчинка красива,
Немов би картинка,

Друг у мене є Віталик,
Він як та весна,
Друзі ми із ним давно -
Не розлий вода.

Добре я навчаюсь в школі,
Ще й староста в класі,
Також я ходжу на шахи,
Ще й танцюю танці.

Дуже я люблю читати,
Книги – друзі це мої,
Також люблю малювати,
Ліс, діброви і гаї.

Як додому я прийду -
Вправна помічниця,
Враз підлогу підмиту,
Витру пил з полиці.

Як захочеться, -
То зможу помити я посуд,
Але не так часто, -
Лише на мій розсуд.

Я мультфільми полюбляю,
Також музику люблю,
Весело пісні співаю,
В вільний час вірші пишу.

От і все я вам сказала,
Про життя своє,
Може щось і позабула,
Але то табу моє.


Рідна мова

Рідну мову із дитинства всі вивчають,
І в школі і вдома,
Неї всі пташки співають –
Всім це відомо.
Рідний край – на Україні,
Це матуся Батьківщина,
А англійська та німецька,
То вже перебір,
Ось найкраща – українська,
Ти хоч вір, а хоч не вір.

Осень

Жёлтым листопадом,
Стаей журавлей,
Осень легким шагом,
К нам идет скорей.

В золотистой шали,
В платье желтом,
Все просторы, дали,
Вышитые шёлком.

Шёлком красным вышит,
Клен стоит у леса,
Вечер жжёт багрянец,
И прохладой дышит.

Нежный стан березки,
Притаился тихо,
Жёлтенькие коски,
Ветер треплет лихо.

Только мама

Хочу сегодня рассказать,
О мамочке своей,
Все чувства невозможно передать,
Живущие в душе моей.

Она всех краше, всех милей,
И спору в этом нет,
И сердце жарче всех углей,
Большое – на весь свет!

Глаза, как васильки в лугах,
Всегда лучатся светом,
А губы – маки на холмах,
Улыбкою согреты.

Я не забуду никогда,
Про нежность солнечного сердца,
В меня лишь пальчик заболит –
Боль в сердце мамы отзовётся.

Мама может лететь ко мне душою,
Может стать птицей и ветром,
Может солнце меня согреть,
Голубем в душу ко мне залететь.

Только мама умеет ждать,
Только мама умеет простить,
Так любить и тепло даровать,
И при этом любви взаймы не просить.

Только в мамы недоспаные ночи,
Но не хочет знать она про то,
И лишь только новые морщинки,
Ложатся на красивое лице её.

Она душой согреет, не предаст,
Поможет мне в любой момент,
Совет мне дальний даст,
Будь мне хоть 9, а хоть 20 лет.

Научит быть добрее,
Чтоб сердце пело песней,
Научит быть мудрее,
Чтобы жилось мне интересней.

Сой звонкий смех, как мелкие горошины,
Раздарит всем подряд,
«Такой веселой и хорошею,
Быть мама может» - говорят.

Любить и сердцем всем беречь,
От всех невзгод,
Звезду на небе новую зажечь,
Всё зная наперёд.

Люблю я маму больше всех,
И тайны в этом нет,
Моей любви огонь горит,
И жарче солнца, всех планет.

Мечта

Я мечтаю о синем море,
Я мечтаю плыть на корабле,
Чтобы пенные волны на просторе,
Несли к незведаной земле.

Я мечтаю о лете жарком,
Чтобы все зноем дышало,
Я мечтаю о солнце ярком,
Чтобы на свете сияло.

Я мечтаю, чтоб буйным цветом,
Все деревья цвели на земле,
Чтобы лица всех детей на свете,
Улыбкою сияли бы везде.

Хочу на Марсе побывать,
«Махнуть» и на Венеру,
Комету именем своим назвать,
Или звезду, к примеру.

Я мечтаю о полёте,
На красивом самолете,
Полетать на шарике,
Взявши друга за руки.

Шар земной весь облечу,
Обойду все дали,
Посмотреть весь мир хочу:
Африку, Сафари.

Я в Париже быть хочу,
Может скоро укачу,
А ещё в мечтах Флоренция,
И красивая Венеция.

Много я придумала,
Но скажу я вам, друзья,
Верю я всем сердцем –
Сбудется мечта моя!

Ода України

Думок моїх пекучая жага,
Розіллється намистом на папері,
Ти вистояла під натиском ярма,
Яке давило горло, висячи на шиї.

Не вмерла, не загинула від туги,
Порвала всі кайдани,
Злетіла білим птахом в небо,
Вдихнула волю ти на повні груди.

Там наші пращури й діди,
Виборювали волю,
Щоб їх нащадки тут жили,
І мали гарну долю.

Щоб слава запорожців,
Кріпла й розквітала.
І щоб злагоду і мир,
Україна мала.

Ти – ненька наша Батьківщина,
Ти – солов’їний край славетний,
Ти – вільна горда Україна,
І рід твій дужий і могутній.

Славетні в тебе дочки і сини,
І мова чиста, мов перлина,
Калиною, розцвівши вдалині,
Пісень прекрасних ллється сила.

Там на твоїм просторі,
Зростала Мавка молода,
Вона все прагнула до волі,
Вірші чудові нам дала.

Оспівана Шевченком, кобзарями,
Ти вирвалась з неволі,
І міцно ти стоїш ногами,
Бажаючи нам щастя й долі.

За тебе, Україно, - горда і щаслива,
Що маєш ненько, вільні крила,
І рада, що не в чужині,
А тут живу – на українській я землі.

Трускавець

Трускавець – це місто мрії,
Тут сповна тепла й надії,
Але якщо ти побудеш тут –
Вчителі сумувати не дадуть.
«Нафтусю» будете пити,
На прогулянки ходити.
Дискотеки і розваги –
Оце так забави.
Медсестри без діла теж не сидять,
Їм всих дітей потрібно лікувать –
Від грипу та ангіни,
Якщо хтось захворіє.
А якщо усе гаразд –
До розваг у цей же час.
Головний лікар теж не сумує –
На новий заїзд в першу групу готує,
Документи перевіряє,
Від хвороб дітей оберігає.
Без «Джерела» я буду сумувати,
На нову зустріч буду я чекати.

Осінь

Ось вже осінь завітала,
У моє село,
Пензлем все розмалювала,
Щоб красивим все було.

І замріявсь клен, стоячи в задумі,
Листячком тріпочуть гілочки.
А осика платтячко своє зелене,
Поміняла вже на золоте.

У берізок стан дівочий,
Вітер вправно обійма,
Мов шепоче їм, шепоче,
Що невдовзі завіта зима.

І вони горять багрянцем,
Хилять віти до землі,
А у небі десь далеко,
Вже курличуть журавлі.

***

З роками ми стаєм щедріші,
Своїх душі і серця не жалієм.
З роками ми стаєм мудріші,
Добро від зла ми відокремити зумієм.

Із часом ми стаєм скупіші, -
Ми так тріпочем над роками,
Біжать, летять-вони невпинні,
І ми летим у вирій лебедями.

***

Святкова ялинка,
Прикрашена хатинка.
Під ялинкою дарунків багато,
На новорічне свято.

Діти люблять Новий Рік,
За веселий, дружній сміх.
Дід мороз обминути хатинку не зміг,
Коли випав білий сніг.

Поклав подарунків багато,
Щоб було веселе свято,
Лежать вони гарненько,
Гріють діточкам серденька.

Вранці до ялинки,
Кожна поспіша дитинка.
Подарунки особливі,
А діти – щасливі.

Одному – машинка,
Іншому – картинка,
Шоколадки та ляльки,
Щоб раділи малюки.

Дід Мороз та красива Снігурка,
Неначе з гарної палітурки,
Зі святом всих вітають,
Здоров’я, щастя й радості усім бажають.

Зимовий ранок

Розпочалась сніжна зима…
Вітер розносить сніжок блакитноокий,
Але веселощів чомусь нема,
Укрився снігом навіть степ широкобокий.
Ось ранок зимовий, різнокольоровий,
Зима розсипала сніжинки,
Біля кожної хатинки,
А я веселенько гуляю, красиві сніжинки збираю,
Відомі пісеньки співаю і про зиму вірші складаю.
А сонечко в рожевій пелені,
Яскраво, щиро усміхається мені.
Все добре видно, як на долоні:
У хмар блакитних посивіли сконі,
Морозець тріщить, гарну погоду віщує,
Але замисліться хоч на одну, ви, мить,
Як сніжком зима всю планету розмалює.
Ось веселяться пташки біля годівнички,
Прилетіли до неї горобці й синички,
Зерничко весело клюють.
А про погану погоду вже можна й забуть,
Ось уже посутеніло, заховалось сонце,
Ось уже повечоріло, а я все дивлюсь через віконце.

(30.01.2008)

Україна

Ненько моя, Україно,
Ти – Батьківщина єдина,
Ніколи тебе не забуду,
Любити й поважати буду.
Ти – рідний край мій солов’їний,
Єдина, рідна Україна.
Жайворонки в чистім полі,
Пісеньки співають.
Обіцяють гарну долю,
Людей всих вітають,
Тут Шевченко народився,
Виріс, вийшов в люди.
Говорив про волю-долю,
Що гарною буде,
Тут Довженко любив Десну,
Як рідну матір.
Приходив до неї,
Гріхи сповідати,
Тут Косач Лариса любила природу,
Про прозору, дзвінку воду,
У віршах писала,
Про любисток, руту-м’яту, -
Все вона згадала.
Багата Україна-ненька,
На гарну природу,
Вірші про неї складають гарненькі,
За її незвичну вроду.
Щедра ненька-Україна,
Плодами багата,
Люди тут відверті,щирі,
Талантами багаті.

(2007)

Гумореска

Петьку придумалось машину,
Таку дивненьку збудувать,
Що за однісіньку хвилину,
Змогла б і простір подолать.
Довгенько мучився, старався,
Аж поки ділу не віддався.
І почало на лад все йти,
До досягнення його мети.
Але спочатку він вагався,
І люд увесь над ним сміявся,
Бо виніс він малу догану,
Своїй жені, коханій Ганні,
Що мов не хоче помагати,
Телевізор тещі розбирати,
А ще і лампу і «Москвич»,
Та ось прийшов сусід – Кузьмич,
У важнім ділі помагать,
І каже: «Давай спочатку приливать»,
Хоча й Петько не любить пити,
Але не можна не обмити.
Вхиливши по одні чарчині,
А друга проситься сама,
І докоряє Петя вже дружині,
«Чому не п’єш з нами, жона?»
«Таке ж то діло, чом не випить?
Ганнусеньки мої прикрасні?»»
(а вже троїться у очах).
І вже заходить сонце ясне,
Проснувсь Петро з сусідом як півень кукуріку,
«О, Боже, Ганно моя рідна,
Звернися ти до громади,
Бо скоро прийдуть із райради,
Диплом за машину вручати,
А її ж то нема». «Не треба кричать» –
Гукнув з просоння Кузьмич, -
«Сідай скоріше у «Москвич»,
Вместо бензіну – самогон,
Оце зрадіє ввесь район,
Немов духи будуть диміти,
Що не буятимуть і квіти,
Ось за це грамоту получиш,
Якщо у двері точно влучиш.»
«Так, «Москвича» уже немає,
Та розібрали ми його,
Ой за годину приїжджає,
Автобус наш із РАЙОНО.»
«Так треба ж похмелитись,»-
Тут обізвався знов Кузьмич, -
«А то в толпі із жон і не пробитись, -
І не мугич там, не мугич,
Бо в лікарню заберуть одразу,
Вони подумають що підчепив якусь заразу,
А в Кулича не раз уже бувала «Білка»,
Як він дудів на всю в сопілку,
Посеред цілого свого села,
Бо мов провидиця його занесла.
Приїхали з дипломом,
Мурку Петьку вручать,
А Кузьмич із самогоном,
І Петьку вже і не видать.
Сховалися братки у сіннику,
А півень і собі «Ку-ку-рі-ку»,
Вони з переляку як закричали,
Що гості із району повтікали,
І кинули диплом той на столі.
Понятно що Петько забрав його собі,
Але перш ніж щось почать,
Ніколи не здумай казать,
Бо засміють якщо не зробиш,
А зробиш – не буде новика.
Ну що ж тоді поробиш,
Ось така вам цікавинка.

(травень 2008)

Моя Україна

Країна моєї мрії,
Що вселяє в людей надії,
Що в серці моїй живе.
Ми відкриваєм для себе нове,
Відчуємо біль і тривогу,
Поразку і перемогу.
І радість всього життя,
Яке ніколи не піде у забуття,
І сум, і гордість, і любов,
Яка прийде у серце знов,
І люди добрі, не сумні,
Всі усміхаються мені,
І всі щасливо заживуть,
Ти свою країну не забуть.

***

Помовчимо…

Помовчимо, давай лиш помовчим,
Тут у маминого порога –
Нас розсудить лише дорога,
Ну будь ласка, давай помовчим.

І не зміниш уже на мить,
В серці туга лише зосталась,
І нехай час все йде, біжить,
І хай буде все як бажалось.

Нема часу вже спростити,
Що було того вже нема.
І якщо є за що простити,
То прости, не таї ти зла.

Нема часу договорити,
Так що краще помовчимо,
Ми і мовчки умієм любити,
Якщо Богом усе це дано.

***

Небес безмежна далечінь,
Тече рікою – ані дна, ні берегів,
І хмари, мов той сивий кінь,
Гойдаються на крилах всих вітрів.

Прозорий небокрай, прозорі далі,
Лиш гомін птахів десь неподалік,
Дерев зелених пишні трави,
І плине час, минає вік.