У московській Бібліотеці української літератури є прекрасний клуб «Родичі», де частенько збираються українці, щоб узнати про когось із своїх земляків - відомих чи й не дуже, щоб згадати батьківщину. Беручи за приклад той московський клуб, ми також щосуботи збираємось у нашому клубі «Червона калина», до нас приходять все нові й нові земляки. Сьогодні розповім про одного з багатьох наших земляків, який живе в гірничо-уральському місті Златоусті.
Володимир Олександрович Яловега народився в 1949 році в Башкирі!', в українському селі Перше Алкино (за прізвищем поміщика, якому у XIX ст. належало село).ЯкпригадуєсамВолодимир Опанасович, в їх Благоварському (тепер Нишминському) районі були ще й інші українські села з такою ж назвою: шосте, сьоме, дев'яте Алкино...
Володимир Опанасович з щемним почуттям згадує своє надзвичайно мальовниче село на березі красивої річки Чермасан, яка впадає в річку Білу. Тепер його вже немає на карті, як і багатьох інших сіл у нашій країні. У селі люди між собою розмовляли переважно українською мовою, дотримувались батьківських звичаїв, співали рідних пісень.
Діда звали Самійло Якович, в Україні жив він у селі Нехвороща на Полтавщині. Батько Володимира - Опанас Самойлович народився там у 1906 році, і його ще малим хлопченям в столипінські часи привезли в Башкирію. Роботяща сім'я збудувала хату, обзавелась господарством, підростали діти. Володимир пам'ятає фотографії на стінах рідної хати в рамках під рушниками, на покуті - ікони, теж в рушниках. Батько працював бухгалтером, пройшов усю війну. Мати - Софія Павлівна - вела домашнє господарство, дітей у сім'ї Опанаса Яловеги народилось одинадцятеро, в живих лишилось семеро. Сестри Надія та Віра живуть на Уралі, брат Михайло - офіцер в Уссурійську, ще два -в Башкири. Сам Володимир після восьмого класу закінчив індустріальний технікум в Уфі за спеціальністю «механізація лісозаготівельних підприємств», працював механіком на комбінаті «Башліс», а в 1973 році переїхав у Златоуст.
У газеті «Златоустовский рабочий» від 15 серпня 2008 року вміщено статтю Миколи Данилевського «Радость повседневного труда»: «Среди корифеев рационализаторского дела в нашем городе почетное место занимает Владимир Афанасьевич Яловега, начальник производственно-технического отдела городского автотранспортного предприятия (АТП). Много лет был председателем ВОИР, членом городского совета Всероссийской организации изобретателей и рационализаторов. Есть на счету и победы, почетные места в конкурсе новаторов. Знаю его всегда уравновешенным, умеющим решать сложные производственные задачи. В свое время Владимир Афанасьевич съездил в Польшу на завод-изготовитель автобусов «Ельч» для приобретения опыта по их обслуживанию, изучил формы оплаты труда, которые и внедрил в своем АТП. Для реконструкции цеха резинотехнических изделий нужен был мощный пресс, который и был сконструирован и изготовлен под его началом».
Володимир Опанасович - шанована людина в Златоусті, від допомагає в підготовці молодих кадрів, організації технічної бази в професійному училищі №111 та індус трійному технікумі імені Аносова. Вже десять років очолює державну екзаменаційну комісію у автомеханіків металургійного технікуму.
У Яловег - дружна сім'я, разом з дружиною-педагогом виростили двох достойних доньок. Старша, Олена, захотіла повернутися на землю своїх предків, поїхала і вступила до Київського університету, стала перекладачем, кілька років працювала у Німеччині, тепер - у Москві. Ольга теж здобула вищу юридичну освіту.
Знаю не один десяток українських сімей у нашому місті. Там, де хоч одне з подружжя є українцем, завжди зберігаються старенький рушник та «Кобзар» Тараса Шевченка, а на столі часто бувають вареники та борщ, і при кожній нагоді й досі співаються старовинні українські пісні. Ці люди роботящі, сповнені енергії, життєдайної снаги й різних талантів, вони тут з представниками свого народу - працелюбного, щирого й гостинного, з пісенною душею, щедрою на добро й красу, якою їх наділила рідна земля, їх батьківське коріння. Й нинішня незалежна Україна може пишатися своїми дітьми, де б вони не жили.
Лідія КОБЗАР
(Спеціально для «Світлиці»).
м. Златоуст.
|
