Чи зможе він посилити співпрацю і чи готові до такої співпраці на місцях?
Власне, у пошуках відповіді на ці запитання і зініційовано зустрічі керівників усіх служб району з сільськими громадами. Районна державна адміністрація та районна рада вбачають у такому діалозі ту силу, що здатна побороти певні бюрократичні перепони і посилити довір'я між очільниками Новосанжарщини та мешканцями населених пунктів. І водночас виявити негаразди, що є на місцях, але які ретельно приховуються від стороннього ока.
Першим населеним пунктом, на території якого «висадився» керівний десант з району, стала Нехвороща. І не випадково, адже це село є одним з найбільших населених пунктів, але останнім часом (можна сказати - упродовж останніх кількох років) його соціальна сфера потихеньку занепадає, не дивлячись навіть на те, що сюди неабиякі інвестиції вкладають і товариство «Чиста криниця», орендуючи нехворощанські землі, і Полтавська газонафтова компанія. Однак не стало заводу будівельних матеріалів, припинив свою діяльність колишній молокозавод. Зник стрілецький тир, що виховав не одне покоління спортсменів, які своїми спортивними досягненнями з кульової стрільби славили Нехворощу далеко за межами області. Лише солодкий спогад зостався про філіал музичної школи, про переповнені класи школи загальноосвітньої, про побуткомбінат, хлібопекарню... Ледь не стала жертвою так званої оптимізації місцева автостанція. Покотилися чутки і про реформи у сільській лікарні, яка має статус районної і обслуговує близько п'яти тисяч мешканців української глибинки - не тільки Нехворощу, а й кілька прилеглих сіл нашої та ще Дніпропетровської області. А нехворощани знають з власного гіркого досвіду: подібні реформи не завжди несуть добро.
Якщо негаразди в соціальній сфері мають здебільшого об'єктивні причини, то чим пояснити «мінуси» у питаннях чистоти і порядку? Що говорити про дрібні вулички і провулки Нехворощі, коли навіть її центр потребує коси та мітли? Коли то тут, то там мимоволі натикаєшся якщо не на несанкціоновані смітники, то на маленьку купку сміття. Коли сільський стадіон перетворився на пасовище для гусей, а їх спокій стережуть сухі дерева - німі пам'ятники чиновницькій байдужості. Як і стела з олімпійськими кільцями, що колись біляво запрошувала на стадіон місцевих спортсменів. Або парк, де старих пеньків більше, ніж дерев...
Одна лиш гордість зосталася у Нехворощі - її власна історія, надзвичайно багата цікавими подіями і славними людьми. Тільки де про це дізнаєшся? На території села - жодного знаку про це, жодної пам'ятки, бодай дрібненького напису при в'їзді. А дороги ж сюди ведуть гостей з Машівського району та сусідньої Дніпропетровщини. Чимало і транзитників проїздить через село, і ніхто й не пригадає потім, яким славним краєм пролягла їх дорога. Де вже тут говорити про зелений туризм! Молодь звідси тікає, старі люди вмирають, і чисельно село поволі зменшується, зате пропорційно збільшується кількість покинутих хат-пусток.
Як позитивно вплинути на ці негаразди? Як «розбудити» місцеву владу, стимулюючи її до роботи в ім'я власної ж громади? І головне - чим допомогти сільському голові, аби той нарешті захотів зробити своє село привабливим?
Минулого вівторка, якраз напередодні свята Івана Купала, керівники району оглянули ряд соціальних об'єктів Нехворощі, зокрема школу, дитсадок, будинок школярів та лікарню, відвідали церкву. Після того у місцевому будинку культури зібралися ті, кому не байдужі проблеми села, тобто нехворощани. І ті, хто має в руках владну булаву, здатну хоч щось вирішити на користь громади. Зійшлися вони віч-на-віч, аби послухати один одного, обмінятися думками, порадитись, як спільно вирішити ту чи іншу проблему. Першим на зустрічі виступив сільський голова Юрій Любимський. Він коротко назвав окремі досягнення своєї громади. Негаразди перераховувати не став, обмовившись коротким реченням: «вони є. як і в кожному селі». Тому заступник голови райдержадміністрації Володимир Борт запросив присутніх до відвертого діалогу, аби нарешті викрити всі «больові точки». А заступник голови районної ради Борис Федоренко зазначив, що не можна всі проблеми, накопичені тут, перекладати тільки на сільського голову. «Є в селі і трудові колективи, і підприємці, котрі не повинні бути в ролі споглядальників, а безпосередніх учасників у роботі над поліпшенням благоустрою, над розвитком соціальної інфраструктури. Тому сьогодні хотів би почути тут відверту розмову, а не монолог у бік районного керівництва».
Після такої вступної частини посипались запитання. Першим підвівся нехворощанин Олег Голоскок, звернувшись до депутата обласної ради Григорія Перерви: доки потерпатиме наша Оріль? Вода в річці знову упала до критичної межі, а обіцянки насипати дамбу у місці її руйнування залишаються невиконаними... Григорій Степанович з трибуни доводив, що на це треба значні кошти. До того ж Оріль є природним кордоном між двома областями, а синхронізувати участь у ліквідації розмиву дамби наших екологів і сусідів-дніпропетровців геть важкою. Та й грошей на це треба до біса. Отож коли найчистіша в Україні річка знову стане повноводною - невідомо.
Місцевий фермер Михайло Шевченко навів приклад того, як в одному з сіл Кобеляцького району люди зібралися на таку ж сходку і прийняли одностайне рішення: заборонити рух центральною вулицею села вантажного транспорту вагою понад 15 тонн. Така потреба, казав Михайло Григорович, є і в нас, особливо у жителів вулиць Миру та Леніна, чиї будинки мають нещастя стояти біля траси міжобласного значення. Які тільки фури тут не літають! Двигтить земля, вибивається асфальт, тріщать стіни будинків...
Відповідаючи на це запитання, головний інженер райавтодору Микола Тіщенко заперечно похитав головою: такої заборони робити не можна. Громада вирішить, а завтра ж прокурор скасує таке рішення як незаконне, і знову великоваговики гудітимуть під вашими вікнами. Нічого не вдієш! А ось щодо ремонту доріг, то їх треба лагодити, погоджувався Микола Григорович, але коштів на це немає. Нині ямки засипаємо навіть відходами з доменних печей, аби хоч якось знизити ризик ДТП. А Борис Федоренко запевнив: ця проблема постійно у полі зору районного керівництва, але не все залежить від нас. Місцеві кошти вкладати у дороги державного значення не маємо права. Говоритимемо на цю тему ізгубернатором, і з керівниками облавтодору, далі писатимемо, доки доб'ємося позитиву. Якісні дороги - найдорожче задоволення. Хоча, звісно, слід контролювати і швидкість руху важкого транспорту такими дорогами, і його вагу, бо нерідко водії зумисне зменшують її в документах, аби не мати проблем з Державтоінспекцією.
«Дорожну» тему продовжив директор школи Михайло Лук'яненко, нагадавши всім, що кілька років поспіль намагається «вибити» дозвіл на встановлення перед школою засобів примусового зменшення швидкості автотранспорту, тобто так званих «лежачих поліцейських». Якщо в Санжарах їх встановили у кількох місцях, то тут, де школа і дитсадок, де будинок дитячої творчості - і поготів треба! Але ні «поліцейські» покласти не дають, ні дорожніх знаків про те, що тут скупчення дітей, досі так і нема. Погодився з цим і начальник відділу освіти РДА Микола Таран. Зрештою керівники району запропонували написати від імені нехворощанської громади листа з відповідним проханням направити його в облдержадміністрацію. Дивись, почують там всі дозволи надійдуть. Отож відразу одноголосно таке рішення прийняли.
Завідувача місцевою аптекою Василя Руденка цікавило, «доки нафтогазовидобувні компанії травитимуть повітря навколо Нехворощі» та «доки гроші, передбачені від них для Нехворощі, розподілятимуться на весь район»? Тема, звісно, болюча, і вона викликала бурхливе обговорення, хоча гостей з району дещо здивувала. По-перше, щоб говорити про шкідливі викиди, треба оперувати принаймні хоч якимись доказами. По-друге, Нехвороща має чи не найбільший шматок від «газонафтового пирога». Інша річ - цих коштів тут майже не видно. Вже потім, «в кулуарах», керівники з району висловлювали таку думку: подібні запитання красномовно свідчать про недостатню прозорість роботи сільської ради, про відсутність контакту сільського голови зі своєю громадою. Якщо аптекар - людина освічена і авторитетна, з великим життєвим досвідом, може говорити про «отруту в повітрі», то що почуєш від бабусі-перекупниці? Отак і ширяться між людьми чутки, що збурюють громаду, призводять до непорозумінь чи й конфліктів.
Медична тема-з тієї ж «опери». Хтось заговорив про ліквідацію лікарні, і покотилася тривога між людьми: як же так? Хто ж нас лікуватиме? Подібний схвильований лист днями надійшов до керівництва району з 68 підписами.
Головний лікар ЦРЛ Ольга Гиря намагалася пояснити нехворощанам: ніхто не ліквідовує лікарню, просто відбувається її незначне перепрофілювання. Мета його таки благородна: і якісну медичну допомогу до селян наблизити, і статус районної для лікарні зберегти. Але така відповідь присутніх не заспокоїла. Приміром, Людмила Григоренко обурювалася чому за медичною довідкою для водія треба їхати в райцентр, коли у Нехворощі не менш кваліфіковані лікарі? «Спробуй у Санжарах за день обходити всі кабінети!».
Директор агрофірми «Приорілля» Микола Накісько хотів уточнити, чи зменшиться штат медиків у процесі таких реформ? Ні, почув у відповідь, штат також не переглядається.
- Це добре, що ви так довіряєте своїм лікарям і так високо оцінюєте їх рооботу,
- втрутився в розмову перший заступник голови Тараненко.
Присутнім було не до гумору. Дещо «загасив» бурхливі емоції в залі головний лікар Олексій Кулій. Перед своїми земляками він підтвердив правдивість сказаного Ольгою Василівною: і що ніхто не ліквідовує їх медзаклад, і що кількість стаціонарних ліжок залишиться незмінною, і що намір відкрити тут холерне відділення - всього лиш стратегічна мета, покликана вберегти лікарню від втрати статусу районної. Отоді точно і ліжка скоротять, і штат медпрацівників, «доки поволі не перетворимося в амбулаторію». А щодо холери - так її не було кілька десятків літ, дасть Бог, ще стільки ж не буде. Стосовно медичних довідок, то й справді закон не дозволяє видавати їх без відповідної на те ліцензії. Одержати цей документ від Міністерства охорони здоров'я практично неможливо - і штату недостатньо (із семи працюючих лікарів четверо -пенсійного віку), і медобладнання замало. На це схвильовано заговорила приватний підприємець Світлана Дубович. Попросила всі кошти, які в майбутньому надходитимуть від полтавської газонафтової компанії, направляти «не на тин чи якийсь паркан», а на розвиток нехворощанської лікарні, зокрема і на здобуття тієї ліцензії та акредитації. Щоправда, як приватний підприємець, про особисту участь у цьому благородному процесі навіть не натякнула. Зате спробувала дати фахову оцінку санжарським медикам - звісно ж, негативну.
Отже, «медичне» питання зарано вважати знятим з порядку денного - до нього ще не раз повертатимуться і нехворощани, і керівники їх громади та району, чи й навіть області.
Підсумовуючи результат зустрічі, Володимир Борт знову говорив про важливість благоустрою та якнайшвидше вирішення питання централізованого збору і вивезення сміття. А Борис Федоренко пообіцяв частіше зустрічатися і вкотре нагадав, що кошти з району на Нехворощу таки йдуть, і немалі. І про всі нехворощанські проблеми районна влада знає. Але. казав Борис Васильович, вирішення проблем громади треба починати з самої громади, тобто з самих себе. «Чому «англійці» досі не встановили у вас дитячий майданчик, ви не задумувалися над цим? Та тому, що досі ваша влада не спромоглася підготувати площу під оті каруселі. Або подивіться, в якому стані ваш оцей нещодавно відремонтований будинок культури! Та тут елементарне не робиться, а хочете, аби з району приїхали і все вирішили за вас. Спробуйте себе почути, тоді й ми вас почуємо. Але ж не ми смітимо у вашому центрі, не нам прибирати біля ваших пам'ятників та магазинів. Щось від нас залежить, а щось таки і від вас! Тож гордіться своєю Нехворощею, питай те не тільки з керівників району, а й із своїх керівників, з тих же підприємців - що вони зробили для розвитку села? Чому за їх магазинами бур'ян? Давайте разом шукати точки дотику і шляхи до покращання життя у кожному селі зокрема і в районі в цілому».
Зробити Нехворощу чистішим і красивішим селом закликав і Володимир Тараненко, нагадавши: де керівник громади зацікавлений вирішити те чи інше питання, там воно і вирішується. «Однак кожному треба починати з себе: вийди на вулицю, прибери біля двору сміття, пофарбуй паркан, посади під ним українську мальву - і все село прикраситься». Потім Володимир Федорович подякував нехворощанам за змістовний діалог і запросив до центрального пляжу - там якраз розпочиналося районне свято Івана Купала.
Стаття взята з районної газети "Світлиця"
|
