Територія сільської ради — 2858 гектарів, населення — 590 чоловік.

Село розташоване за 45 км від районного, за 78 км від обласного центру, за 38 км від залізничної станції Мові Санжари, на автотрасі Нехвороща — Кобеляки.

До складу сільської ради входять населені пункти Шедієве (501 житель), Бурти (89 жителів).

У вересні 1923 року Шедіївська сільська рада належала до Нехворощанського району Красноградського округу Полтавської губернії, у 1925 році передана до Полтавського округу.

У повоєнну пору головами Шедіївської сільської ради були Гнат Федорович Рижий, Семен Аврамович Борсук. Сільську раду раду в 50-ті роки було приєднано до Нехворощанської, у 80-ті роки — до Лівенської сільської ради.

Сільську раду в Шедієвому відновлено у 2000 році. Сільський голова — Юрій Іванович Мовчан.

Шедіївська сільська рада межує з Нехворощанською, Соколово-Балківською, Лівенською сільськими радами Новосанжарського району та з Дніпропетровською областю.

На території сільської ради протікає річка Оріль, знаходиться природний заказник «Озеро Лиман» (площа водного дзеркала — 35,8 га).

Гетьман Іван Самойлович у 70-ті роки XVII століття відрядив козака Лук'яна (Лисого) на мальовничі береги Орелі для розвідки і добування солі. Той Лук'ян прибув з сотнею козаків, які вирили тут до трьох десятків шед (траншей). Звідси й назва села. Мальовничі місця — з високого берега Орелі відкривається велична панорама, вид на Дике поле — сподобались значковому товаришеві, і він навіки облюбував їх.

Згідно з Гетьманською ревізією, проведеною у січні 1718 року, у Шедієвому проживало 12 козаків і 44 посполитих. Землі поблизу села, яке входило до Нехворощанської сотні, в середині XVIII століття належали здебільшого козакам. За часів свого гетьмамування Іван Скоропадський пожалував їх полтавському полковнику Івану Черняку. Згідно з царською грамотою 1724 року вони перейшли у власність синові — Григорію Черняку. До речі, до революції були хутором, бо не мали своєї церкви, хоч у 1859 році тут було 193 жителі, а в 20-ті роки XX століття - 577 мешканців.

Подорожуючи по Малоросії, цариця Катерина II милувалася живописними місцями з видом на Дике поле й Заорілля, а невдовзі подарувала ці землі одному із сенаторів. Новий господар мав своє «родинне гніздо» і подарував Шедієве братові своєї дружини нащадкові козака Лук'яна — Андрію Федоровичу Лук'яновичу, який відзначився у Бородінській битві, був губернатором Пермі, потім Симбірська, в 30-ті роки вийшов у відставку і оселився в Шедієвому. Тут спорудив будинок, названий у народі «Шедіївським замком», з 120 кімнат, розписаних фантастичними ландшафтами, казковими птахами, небаченими квітами. В святкові дні в мастку палили з гармат. В Лук'яновича часто бував Іван Петрович Котляревський. Саме тут, як стверджують дослідники, він написав «Наталку Полтавку», створюючи образи дійових осіб по прототипах, які оточували його в селі над Ореллю. Про це йдеться і в спогадах онуки Лук'яновича Олександри Мельникової, опублікованих наприкінці XIX століття.

Ціле літо 1845 року в Шедієвому провів Тарас Шевченко, його супроводжував син господаря «Шедіївського замку» Микола. Тарас Григорович написав портрет Лук'яновича, кілька пейзажних замальовок, цікавився Українською лінією. На ознаменування цієїї події в центрі Шедієвого було встановлено пам'ятний знак, а в 1991-му тут гостювали відомі українські письменники, котрі брали участь у республіканському шевченківському святі.

...Онука А.Ф.Лук'яновича Олександра Миколаївна вийшла заміж за генерала Авінова, який на початку 1914 року командував військами на Закавказзі. Авінов загинув у роки першої світової війни, його останки доставили в Шедієве. Правнучка генерала Антоніна Шуматова разом із своїм братом Алексом у 1996 році відкрили пам'ятник на могилі свого прадіда.

Дочка генерала Авінова і його дружини Олександри -Єлизавета одружилася з генералом Галімом Шуматовим, після переїзду всієї родини в 1916 році до США стала відомою художницею. Вона намалювала портрет президента Ф.Рузвельта, копії ііого були в кабінетах Сталіна, Черчілля, в багатьох оселях американців.
Яка доля «замку»? Коли в 1916 році в одному із залів впала і розбилась велика картина, що ланцюгами кріпилась на стіні, Лук'яновичі і Авінови емігрували до Америки. Вирушили до Одеси восени, а тільки навесні 1917-го причалили до американського берега. Кілька підвід з книгами було відправленно до Кобеляк, інші — 10 тисяч томів — замурували в склепі-підзе-меллі. Споруди замку — білу альтанку, двоповерховий будинок з 18 колонами, церкву та шпиталь для місцевих жителів було знищено у 1919 році.

Села Шедієве і Бурти окуповані фашистськими загарбниками 18 вересня 1941 року. На каторжні роботи до Німеччини було відправлено з Шедієвого — 51, з Буртів — 8 чоловік. На фронтах загинуло більше 250 односельців. їх імена занесено до «Книги Пам'яті».

Перші повоєнні голови колгоспів: у Шедієвому — Семен Аврамович Борсук, у Буртах — Марія Григорівна Приставка.

Шедіївську школу відкрито 14 листопада 1898 року за рішенням земських зборів Кобеляцького повіту. Матеріальне і духовне опікунство над нею здійснювала сільська община і володарка основного фонду шедіївських земель Олександра Миколаївна Авінова, внучка відомого мецената Андрія Федоровича Лук'яновича, дочка генерал-майора Авінова.

Першою вчителькою була Іларія Юхимівна Коропова, яка закінчила Полтавське єпархіальне жіноче училище і приступила до роботи в Шедієвому 26 вересня 1898 року. У школі навчалися 56 дітей, для них придбали 199 підручників на суму 51 крб. 25 коп. Для шкільних потреб Кобеляцьке повітове земство виділило того року 500 крб., а О.М.Авінова — 100. До речі, в Маячківській волості світський характер носила лише Шедіївська школа, в інших селах вони були церковно-приход-ськими. Громадськість і попечителі піклувалися про вчителів. Викладач Закону Божого отримував 50 крб. зарплати, а вчитель — 300 крб. Від громади за 1898 — 1906 рік надійшло більше тисячі карбованців допомоги.

У 1933 році школа стала семирічною, директором тоді був Сергій Павлович Березко, потім - Дмитро Васильович Мошура, Василь Якимович Кобзистий. У роки Великої Вітчизняної війни 52 її випускники загинули від рук ворога.

Після звільнення села від фашистських загарбників (21 вересня 1943 року) в школі тимчасово дислокувався військовий шпиталь (з району боїв на Дніпрі до нього щоденно літаками її автомашинами доставляли поранених воїнів). Згодом шпиталь перемістили поближче до фронту, а 7 листопада в школі відбувся мітинг, наступного дня відновились заняття. Перші повоє-їнні вчителі — Ольга Андріївна Мошура і Марія Купріянівна Мошура, яка завідувала школою. Потім педколектив очолювали Трохим Пилипович їжик, Григорій Якович Трепетун. Наприкінці 70-х років її закрили і лише в 1983-му тодішній Голова Верховної Ради республіки В.С.Шевченко допомогла заново відкрити її, директором тоді був Іван Якович Христенко.

Серед знатних людей, чиї імена пов'язані з історієїю села:

Борсук Валентин Семенович — директор Полтавської філії Української агропромислової біржі.

Бровко Михайло Дмитрович — впродовж 25 років (1956 — 1981) очолював колгосп у Шедієвому; у роки Великої Вітчизняної війни він служив у Кубанській козачій дивізії, удостоєїний багатьох бойових і трудових нагород — орденів і медалей.

Крикля Микола Матвійович — заслужений працівник сільського господарства України. Очолював господарство в Шедієвому у 70 — 90-ті роки. З його ініціативи широко впроваджено колективний та індивідуальний підряд, колгосп спеціалізувався на вирощенні цибулі, велось інтенсивне житлове будівництво.

Лук'янович Андрій Федорович — відомий меценат, приятель Івана Котляревського. У 1845 році він приймав у своєму маєтку молодого Тараса Шевченка.

Мошура Костянтин Тимофійович — знатний механізатор району, нагороджений орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора.

Ткач Федора Олександрівна — делегат Всесоюзного з'їзду колгоспників, кавалер ордена Леніна, передова свинарка району.

Шевченко Лазар Каленикович — газетяр, багато літ віддав роботі у нехворощанській районці «Прапор Перемоги».

Загальна площа орних земель на території сільської ради — 1754 га.

Дієї приватна агрофірма «Шедієво». Десятки власників земельних паїв віддали їх в оренду ТОВ «НовоФарм».
Шедієве повністю газифіковане. Голубе паливо прийшло в село у 1991 — 1992 роках. Шедієве має надійне автобусне сполучення з обласним і районними центрами, курсує автобус Шедієве — Полтава. Торговельне обслуговування здійснюють дві приватні торгові точки.

В Шедієвому дієї загальноосвітня школа першого-другого ступенів. Щороку до села приїздить праправнучка О.М.Авіно-вої Антоніна Шуматова, яка зараз мешкає в США. Завдяки матеріальній і моральній підтримці її та благодійного фонду «Друзі російської провінційної садиби» проведено значний обсяг робіт по ремонту й технічному оснащенню школи. Відновлено роботу дитячого садка.

У Шедієвому є фельдшерсько-акушерський пункт, поштове відділення, автоматична телефонна станція, сільський клуб.