РІЧКА ОРІЛЬ
Окрасою нашого рідного села є річка Оріль. Спокійно несе вона свої кришталево чисті води між: мальовничими берегами, вітає тихою гладдю, низько схиленими кущами, задумливими вербами.
Цікаво, що у давніх русів цю річку називали УГЬЛЬ або УГОЛЬ, у малоросійських гідрографів - ЮРЕЛЬ, ОРЕЛЬ, у малоросійських літописців ОРІЛЬ. Починається вона у Харківській області двома річками : Верхньою Оріллю та Нижньою Оріллю, інакше Орільською і Попілнушкою.
Документи свідчать, що довжина річки від її витоків до гирла 400 верств. Вона є лівою притокою Дніпра і впадає в нього вище села Пісок Ново московського повіту. Побережжя річки Оріль являє собою обширну, зовсім відкриту долину, щедро зрошену водою, вкриту від самих берегів прекрасним дубовим лісом, порослу густою соковитою травою, в якій селиться багато дичини і звірів. Дощового літа орільська долина здається справжньою Палестиною, що тече молоком та медом. Недарма на ній зупинили свою увагу мандрівники XYII століття. Відомий французький інженер Боплан з особливими подробицями описує ліси, а про саму річку говорить, що в ній водилася неймовірна кількість риби : за одну тоню ловили її тут до 2000 штук. Тут же поблизу Орелі, були такі озера, в яких риба задихалась і пропадала через те, що її було дуже багато. Можна собі уявити після цього, що було в цій долині 3-5 тисяч років тому. Величезні, багатющі ліси, трави, води, риба, птахи, звірі не могли не звернути на себе уваги людини, особливо в доісторичний час, коли вона не займалась ще ні землеробством, ні скотарством, і повністю залежала від природи та її чарів. Через це людина в ті далекі часи і вибрала місце для свого проживання орільську долину. Підтвердження цьому ми знаходимо в тих могильних пам"ятках, які по одному і групами розкидані по орільській долині і які належать до кам"яного віку.
Що ж ми маємо зараз? Щоб зібрати матеріал ми провели цікаві екскурсії та дослідження. Загальна довжина річки Оріль зараз 346 км. І впадає вона тепер в Дніпродзержинське водосховище. Вважається найменш повноводною річкою із притоків Дніпра в межах Полтавської області. Течія річки повільна. Річище звивисте, розгалужене, місцями складає складну систему рукавів, проток. У заплаві річки багато озер.
Дно Орелі лише в небагатьох місцях замулене, в більшості ж піщане. Береги підняті - чорноземні з глиною, береги низькі -піщані. Ласкаво плещеться в берегах річка. І скрізь - очерет, осока, лепеха. Дзеркалом виблискує чиста вода і красуні верби зранку до вечора дивляться в неї. На чистому плесі можна побачити широкі темно-зелені листки латаття, а поміж: ними розкішні чарівні квіти, білі лілеї, що вільно і невимушено лежать на тихій і теплій воді. Серед буйної зелені зустрічаються і жовті лілеї. На берегах можна побачити півники болотні, герань болотну, калюжницю болотну та ще багато видів водно-прибережних рослин. На березі Орелі розкинулись заплавні луки.
Ця річка і зараз багата на рибу. У ній водиться близько 27 видів риби. Це - Плітка, Сазан, В"язь, Щука, Сом, Лин та інші. Але внаслідок господарської діяльності зменшили площу заплавних лук. Викликає також занепокоєння та збіднення окремих видів рослин і тварин.
Цікаво, що у давніх русів цю річку називали УГЬЛЬ або УГОЛЬ, у малоросійських гідрографів - ЮРЕЛЬ, ОРЕЛЬ, у малоросійських літописців ОРІЛЬ. Починається вона у Харківській області двома річками : Верхньою Оріллю та Нижньою Оріллю, інакше Орільською і Попілнушкою.
Документи свідчать, що довжина річки від її витоків до гирла 400 верств. Вона є лівою притокою Дніпра і впадає в нього вище села Пісок Ново московського повіту. Побережжя річки Оріль являє собою обширну, зовсім відкриту долину, щедро зрошену водою, вкриту від самих берегів прекрасним дубовим лісом, порослу густою соковитою травою, в якій селиться багато дичини і звірів. Дощового літа орільська долина здається справжньою Палестиною, що тече молоком та медом. Недарма на ній зупинили свою увагу мандрівники XYII століття. Відомий французький інженер Боплан з особливими подробицями описує ліси, а про саму річку говорить, що в ній водилася неймовірна кількість риби : за одну тоню ловили її тут до 2000 штук. Тут же поблизу Орелі, були такі озера, в яких риба задихалась і пропадала через те, що її було дуже багато. Можна собі уявити після цього, що було в цій долині 3-5 тисяч років тому. Величезні, багатющі ліси, трави, води, риба, птахи, звірі не могли не звернути на себе уваги людини, особливо в доісторичний час, коли вона не займалась ще ні землеробством, ні скотарством, і повністю залежала від природи та її чарів. Через це людина в ті далекі часи і вибрала місце для свого проживання орільську долину. Підтвердження цьому ми знаходимо в тих могильних пам"ятках, які по одному і групами розкидані по орільській долині і які належать до кам"яного віку.
Що ж ми маємо зараз? Щоб зібрати матеріал ми провели цікаві екскурсії та дослідження. Загальна довжина річки Оріль зараз 346 км. І впадає вона тепер в Дніпродзержинське водосховище. Вважається найменш повноводною річкою із притоків Дніпра в межах Полтавської області. Течія річки повільна. Річище звивисте, розгалужене, місцями складає складну систему рукавів, проток. У заплаві річки багато озер.
Дно Орелі лише в небагатьох місцях замулене, в більшості ж піщане. Береги підняті - чорноземні з глиною, береги низькі -піщані. Ласкаво плещеться в берегах річка. І скрізь - очерет, осока, лепеха. Дзеркалом виблискує чиста вода і красуні верби зранку до вечора дивляться в неї. На чистому плесі можна побачити широкі темно-зелені листки латаття, а поміж: ними розкішні чарівні квіти, білі лілеї, що вільно і невимушено лежать на тихій і теплій воді. Серед буйної зелені зустрічаються і жовті лілеї. На берегах можна побачити півники болотні, герань болотну, калюжницю болотну та ще багато видів водно-прибережних рослин. На березі Орелі розкинулись заплавні луки.
Ця річка і зараз багата на рибу. У ній водиться близько 27 видів риби. Це - Плітка, Сазан, В"язь, Щука, Сом, Лин та інші. Але внаслідок господарської діяльності зменшили площу заплавних лук. Викликає також занепокоєння та збіднення окремих видів рослин і тварин.
Гідрографічні дані про Оріль
Річка Оріль - ліва притока Дніпра, яка впадає в нього на 516 кілометрів від гирла. Довжина Орелі 320 кілометрів, площа водозбору 9300 кв.км. Площа водозбору біля села 7950 і 8110 кв. км. Після спорудження Дніпродзержинської ГЕС Оріль поблизу гирла була перекрита захисною дамбою і її стік був направлений в Дніпро по каналу нижче Дніпродзержинської ГЕС, внаслідок цього довжина Орелі зросла до 361 км. По лівому березі Орелі у 70-х роках прокладений канал Дніпро-Донбас. Річкова сітка Орелі розвинута слабо. Основні її притоки знаходяться у верхній та середній частині басейну.
Основні притоки
| № п\п | Річка | Ліва чи права | Довжина |
1. | Орелька | Ліва | 95 км |
2. | Багата | Права | 67 км. |
3. | Берестова | Права | 99 км. |
4. | Орчик | Права | 104 км. |
5. | Мокра Лип’янка | Права | 43 км. |
6. | Нехворощанка | Права | 23,5 км. |
7. | Заплавка | Ліва | 30 км. |
8. | Журавка | Ліва | 24 км. |
9. | Прядивка | Ліва | 23 км. |
10. | Очеп | Права | 14 км. |
11. | Чаплинка | Ліва | 55 км. |
Басейн річки займає південну частину Придніпровської низовини. Рельєф басейну рівнинний зі значною розчленованістю широкими симетричними річковими засипами, ярами та болотами. Більша частина басейну розорана під сільськогосподарські культури. Ліси зустрічаються лише в долинах річок, в горах, балках, а також у вигляді лісозахисних смуг. Загальна площа лісів складає 0,8 % площі басейну.
Заболоченість невелика ( 1,7 % ). Болота переважно знаходяться в нижній частині басейну.
Поверхня заплави нерівна, має дуже багато стариць, озеро видних впадин, вибалків. Зустрічаються тут і окремі підвищення, і піщані гриви висотою від 1 до 3 метрів, більшість яких навіть при високому розливі не затоплюються.
Русло річки дуже покручене (звивисте), в середній і нижній течії розгалужене, місцями являє складну систему рукавів, приток, стариць, заплавів.
У періоди літньої засухи до Нехворощі річка в багатьох місцях пересихає, вода залишається лише на плесах довжиною 0,6 - 9 км., довжиною від 10 - 15 до 80 - 90 м. На перекатах ширина річки 2 -10 м., глибина 0,1 - 0,5 м.. Найбільша ширина річки 100 м. біля с Нехвороща.
Майже на протязі всієї річки русло заростає водоростями. Дно в більшості нерівне, до впадини р.Берестової переважно мулисте, місцями глинисте, нижче на плесах мулисто-пісчане, на перекатах піщане.
Береги круті висотою 0,3 - 2,0 м., місцями зливаються зі схилами долини. Майже на всьому протязі береги заростають луговими травами, очеретом та осокою.
Під час спорудження каналу Дніпро-Донбас в багатьох місцях русло річки випрямлене. Планувалося вирівняти русло і біля Нехворощі, але потім цей задум було залишено і тут русло залишилося старим.
Заплавна частина Нехворощі перерізана багатьма старицями Орелі. У межах села протікають тимчасові водостоки і струмки. Найбільші з них : річка Нехворощанка (довжина 23,5 км.) та струмок Крута Балка (Мовчанівка), які впадають в одну з стариць Орелі. Крім того в Нехворощі є цілий ряд ізольованих знижень, які заповнені водою.
Біля Нехворощі русло звивисте, шириною 20-50 м., береги річки низькі, місцями зливаються зі схилом долини.
До того, як село було обнесено дамбою заплавна частина села затоплювалась на глибину 1-1,5 м.(в періоди високого паводка) на 1-2 тижні (1942, 1964, 1970, 1977, 1979, 1980 роки). Після побудови дамби село під час повені не затоплюється. хоча вода в річці піднімається на 1-1,5 м. Звичайно ж те, що була побудована дамба не пройшло безслідно. Якщо раніше у селі були великі луки, які хоча і затоплювались у весняний період та в період дощів, але служили джерелом заготівлі сіна. були пасовищами, то тепер більша частина їх заросла очеретом та осокою.
Клімат басейну річки Орель помірно-континентальний з відносно теплою малосніжною зимою і жарким, з частими засухами літом.
Перші морози найчастіше спостерігаються в кінці вересня. на початку жовтня, а в деякі роки в кінці жовтня на початку листопада. Останні морози бувають у третій декаді квітня, деякі роки в кінці березня, а при пізній весні в травні - червні.
Стійкі морози тримаються в середньому 80 -90 днів. Середньорічна кількість опадів 438-501 мм. В окремі роки кількість опадів може досягати 743-837 мм., в роки засухи 221-253 мм. Висота сніжного покриття незначна, середня за зиму досягає 14-20 см., максимальна 33-52 см, мінімальна 3-8 см.
Лід на Орелі утворюється звичайно в кінці листопада на початку грудня. У першій половині грудня річка уже вкривається сполошною кригою. Льодостав доволі стійкий, лише в окремі зими при тривалих відлигах відбувається тимчасове скресання криги.
Середня товщина льоду на Орелі 0,20-0,4 м., найбільша -0,70-0,75 м. На мілководних ділянках Орелі та її приток в суворі зими спостерігається перемерзання. Мінералізація води р.Оріль в різні періоди року значно коливається.
У період високих паводків мінералізація досягає 270-480 мг\л, а в маловодні роки - 1200 мг\л. Жорсткість води змінюється відповідно від 2,6 до 9,5 мг\л. скв\л.
Вода відноситься до гідрокарбонатно-сульфатного класу, в групі кальцію з підвищеним вмістом іонів натрію і калію.
Відносний вмісту воді домінуючих іонів складає : НСО -19-25 %, СО - 16-24 %екв. NaK - 15-21% екв.
Мінералізація води в засушливе літо досягає 1200 мг\л, жорсткість - 80-100мг-екв\л.Вода відноситься до змішаного гідрокарбонатно-сульфатного класу, групи натрію або кальцію. Відносний вміст іонів НСО Na CO складає 17-23 5 екв., Na + К -21-23% екв, Са- 15-19%.
Під час літніх злив мінералізація води зменшується до 930-870 мг\л, а жорсткість - до 6,1-6,9 мг.екв\л.
Вода в цей період відноситься до гідро карбонатного або змішаного гідрокарбонатно-сульфатного класу, група натрію.
Рослинний світ Орелі
Полтавщину можна назвати краєм заплав. В залежності від рівн я води, який визначається рельєфом, у заплавах формуються рослинні угрупування.
Раніше заплави були вкриті лісами, про це і нині згадують місцеві жителі, переказуючи розповіді старших людей.
Наші заплави є дуже мальовничими. На Орелі є ( 4 ) заказники. Цінний природний комплекс у заплаві річки Оріль з багатим тваринним світом є у Машівському районі. Називається він Руський Орчик 785 га 1934 р. У Новосанжарському районі цінне болото в заплаві річки Оріль Шедієве 273 га 1992 рік. Місце гніздування рідкісних птахів Сірого журавля, лебедя шипуна. Маячківський 225 га 1994 рік. Новосанжарський район на притерасній частині річки Оріль галофітні луки зі специфічною рослинністю.
Усть-Лип'янка 1200 га 1994 p., Машівський район. Типовий ландшафт притерасної частини заплави правого берега річки Оріль з рідкісними галофіт ними угрупуваннями.
Подорожуючи по Орелі на байдарках, ми досліджували рослинний світ ріки. Адже втрата будь-яких видів рослин -непоправна втрата для людства. У природі України зареєстровано чимало видів рослин, які перебувають перед загрозою знищення. Рослини - неоціненний скарб природи і їх слід використовувати розумно, ставитись до них дбайливо. Тому ми повинні знати, які рослини ростуть на берегах нашої річки, які з них потребують посиленої охорони. Рухаючись по обраному маршруту, ми виявили, що береги річки більшість вкриті заростями очерету звичайного (стебла його досягають висоти 3-4 м.) та рогозу вузьколистого. Це водяна рослина, її стебла досягають 1,4-2,0 м. Очерету і рогозу на річці розвелося дуже багато, адже останні декілька років лід танув повільно і не було льодоходу, яким зносило цілі ділянки заростей. Зустрічали ми серед прибережних рослин і рослину з товстим повзучим кореневищем, довгими мечовидними листками. Це, як ми потім довідались, аїр тростиновий або лепеха звичайна. Існує ще одна назва - татарське зілля. Аїр був завезений у Європу з Південно-Східної Азії, вважають, що розповсюдженню цієї рослини сприяли татарські вершники, які під час походів возили з собою кореневище аїру і робили з них освіжаючий напій.
А в Стінці, там, де річка тече під горою під стіною очерету, на тихому плесі з"явилися чудові жовті квіти. Це глечики жовті. На довгих ніжках вони здіймаються над водою.
Далі річка повертає і тече луками попід лісом. Ось тут ми і зупиняємось табором. Це чудове місце і тут ростуть, мабуть, найкрасивіші квіти наших місць. Це латаття біле. І у нас є можливість вивчити їх, поспостерігати за ними.
Латаття біле дійсно дуже красива квітка : чисто білі пелюстки оточені правильними темно-зеленими листками. Особливо гарні вони на тлі темної води. Ще зовсім недавно латаття було багато, але зараз побачити його нелегко, мало залишилося цих квітів. Через їх красу люди постійно зривають і майже завжди викидають їх, бо вони не стоять у вазі, і зірвані, дуже швидко гинуть.
Ми перебували на березі, де поруч на річці росте латаття, три дні. І мали можливість спостерігати незвичайну картину. Рано-вранці, тільки починає сходити сонце, з глибини щось піднімається і на поверхні з'являється великий бутон. У лічені хвилини він перетворюється у прекрасну білу квітку. Поруч з"являється ще один, далі ще, і ще...
Дивно, що бутони спливають перед сходом сонця, а розкриваються як тільки перші сонячні промені торкаються поверхні води.
О 5-6 годині вечора квітки починають закриватися і занурюються у воду. Занурення квітки у воду - це пристосування до захисту від надмірного випромінювання тепла вночі, коли над річкою прохолодно. Якщо ж день похмурий чи дощовий, квітки не розкриваються зовсім.
Росте латаття біле на глибині, яка іноді досягає 4-5 м. Колись існувало таке повір"я : лілії вночі опускаються під воду і перетворюються в прекрасних русалок, а з почвою сонця русалки знову перетворюються в квіти.
Може тому ботаніки і дали їм назву „нім фея" ( німфа - русалка ).
У слов'янських народів біла лілея вважалась не тільки прекрасною квіткою, але й всемогутньою рослиною. Вони називали її „одолинь-травою" , вірили, що вона лікує від багатьох хвороб, оберігає від лиха. Але на жаль, ця прекрасна квітка навіть за себе постояти не може. І не вона нас, а ми її повинні оберігати, щоб не зникла вона зовсім, щоб хоч інколи ми могли бачити ранком, як з'являється на поверхні темної води сніжно-білі красуні. Тож: і занесена ця рослина до Червоної Книги , як і її близькі родичі - глечики жовті.
На поверхні води Орелі можна побачити вільно плаваючу папороть сальвінію. Ця рослина зовсім не схожа на лісову
папороть і має значно менші розміри. Від стебла сальвінії, яке лежить на воді, відходять в один і другий бік овальні листочки, трішечки більші від нігтя. Листочки, як і стебло, плавають на поверхні води. Крім них у сальвінії є і інші. Зовні вони схожі на коріння і відходять від стебла вниз , у воду. Сальвінія плаваюча - однорічна водяна папороть. Загрозою для її існування є забруднення водойми, тому потребує охорони і занесення до Червоної Книги.
Зустрічається на річці також рдесники, елодея, кушир та деякі інші рослини. І хоча вони не занесені до Червоної Книги , ми повинні бережно ставитись до них. Від нашої поведінки залежить доля рослинного світу.
Раніше заплави були вкриті лісами, про це і нині згадують місцеві жителі, переказуючи розповіді старших людей.
Наші заплави є дуже мальовничими. На Орелі є ( 4 ) заказники. Цінний природний комплекс у заплаві річки Оріль з багатим тваринним світом є у Машівському районі. Називається він Руський Орчик 785 га 1934 р. У Новосанжарському районі цінне болото в заплаві річки Оріль Шедієве 273 га 1992 рік. Місце гніздування рідкісних птахів Сірого журавля, лебедя шипуна. Маячківський 225 га 1994 рік. Новосанжарський район на притерасній частині річки Оріль галофітні луки зі специфічною рослинністю.
Усть-Лип'янка 1200 га 1994 p., Машівський район. Типовий ландшафт притерасної частини заплави правого берега річки Оріль з рідкісними галофіт ними угрупуваннями.
Подорожуючи по Орелі на байдарках, ми досліджували рослинний світ ріки. Адже втрата будь-яких видів рослин -непоправна втрата для людства. У природі України зареєстровано чимало видів рослин, які перебувають перед загрозою знищення. Рослини - неоціненний скарб природи і їх слід використовувати розумно, ставитись до них дбайливо. Тому ми повинні знати, які рослини ростуть на берегах нашої річки, які з них потребують посиленої охорони. Рухаючись по обраному маршруту, ми виявили, що береги річки більшість вкриті заростями очерету звичайного (стебла його досягають висоти 3-4 м.) та рогозу вузьколистого. Це водяна рослина, її стебла досягають 1,4-2,0 м. Очерету і рогозу на річці розвелося дуже багато, адже останні декілька років лід танув повільно і не було льодоходу, яким зносило цілі ділянки заростей. Зустрічали ми серед прибережних рослин і рослину з товстим повзучим кореневищем, довгими мечовидними листками. Це, як ми потім довідались, аїр тростиновий або лепеха звичайна. Існує ще одна назва - татарське зілля. Аїр був завезений у Європу з Південно-Східної Азії, вважають, що розповсюдженню цієї рослини сприяли татарські вершники, які під час походів возили з собою кореневище аїру і робили з них освіжаючий напій.
А в Стінці, там, де річка тече під горою під стіною очерету, на тихому плесі з"явилися чудові жовті квіти. Це глечики жовті. На довгих ніжках вони здіймаються над водою.
Далі річка повертає і тече луками попід лісом. Ось тут ми і зупиняємось табором. Це чудове місце і тут ростуть, мабуть, найкрасивіші квіти наших місць. Це латаття біле. І у нас є можливість вивчити їх, поспостерігати за ними.
Латаття біле дійсно дуже красива квітка : чисто білі пелюстки оточені правильними темно-зеленими листками. Особливо гарні вони на тлі темної води. Ще зовсім недавно латаття було багато, але зараз побачити його нелегко, мало залишилося цих квітів. Через їх красу люди постійно зривають і майже завжди викидають їх, бо вони не стоять у вазі, і зірвані, дуже швидко гинуть.
Ми перебували на березі, де поруч на річці росте латаття, три дні. І мали можливість спостерігати незвичайну картину. Рано-вранці, тільки починає сходити сонце, з глибини щось піднімається і на поверхні з'являється великий бутон. У лічені хвилини він перетворюється у прекрасну білу квітку. Поруч з"являється ще один, далі ще, і ще...
Дивно, що бутони спливають перед сходом сонця, а розкриваються як тільки перші сонячні промені торкаються поверхні води.
О 5-6 годині вечора квітки починають закриватися і занурюються у воду. Занурення квітки у воду - це пристосування до захисту від надмірного випромінювання тепла вночі, коли над річкою прохолодно. Якщо ж день похмурий чи дощовий, квітки не розкриваються зовсім.
Росте латаття біле на глибині, яка іноді досягає 4-5 м. Колись існувало таке повір"я : лілії вночі опускаються під воду і перетворюються в прекрасних русалок, а з почвою сонця русалки знову перетворюються в квіти.
Може тому ботаніки і дали їм назву „нім фея" ( німфа - русалка ).
У слов'янських народів біла лілея вважалась не тільки прекрасною квіткою, але й всемогутньою рослиною. Вони називали її „одолинь-травою" , вірили, що вона лікує від багатьох хвороб, оберігає від лиха. Але на жаль, ця прекрасна квітка навіть за себе постояти не може. І не вона нас, а ми її повинні оберігати, щоб не зникла вона зовсім, щоб хоч інколи ми могли бачити ранком, як з'являється на поверхні темної води сніжно-білі красуні. Тож: і занесена ця рослина до Червоної Книги , як і її близькі родичі - глечики жовті.
На поверхні води Орелі можна побачити вільно плаваючу папороть сальвінію. Ця рослина зовсім не схожа на лісову
папороть і має значно менші розміри. Від стебла сальвінії, яке лежить на воді, відходять в один і другий бік овальні листочки, трішечки більші від нігтя. Листочки, як і стебло, плавають на поверхні води. Крім них у сальвінії є і інші. Зовні вони схожі на коріння і відходять від стебла вниз , у воду. Сальвінія плаваюча - однорічна водяна папороть. Загрозою для її існування є забруднення водойми, тому потребує охорони і занесення до Червоної Книги.
Зустрічається на річці також рдесники, елодея, кушир та деякі інші рослини. І хоча вони не занесені до Червоної Книги , ми повинні бережно ставитись до них. Від нашої поведінки залежить доля рослинного світу.
