Саме так називають цю подію жителі Машівського району. А садиба Литовченків віднедавна стала місцем справжнього паломництва. Зранку й до вечора сотні людей приходять сюди, приводять дітей, щоб на власні очі побачити чудо. Як каже жартома Григорій Павлович, господар, роботи немає, - одні екскурсії. Проте показує і розказує все залюбки. Ще до Паски господарі вирішили обпиляти старий сад, що мальовничим схилом спускався від будинку до самісінького ставка. Тільки коли відпилювали товсту гілку на стовбурі старої груші низько над землею, цеп бензопилки не пускав зробити це кілька разів.

І лише в одному місці зуби легко зайшли в дерево. Груші тій, як каже господар, вже років сорок. Колись навіть зовсім спиляти її хотіли, та як на те зло всі пилки в господарстві поламалися. Тож сад благополучно обпиляли і нічого особливого не помітили. Кажуть, і не було нічого. Лише пізніше, коли вже садили картоплю на городі, сіли перепочити на лавці під тією самою грушею. Випадково глянули на спил і усім одночасно здалося, що то... ікона. На зрізі чітко проглядався кольоровий силует Божої матері. Особливо яскравим видається він на сході сонця, - стверджує господар. Одяг світлий, контури платка сірі, а навколо – ореол теплого кольору червоної цегли.

Постійно в саду Литовченків людно.

Долоньки маленьких дітлахів торкаються зображення. Сашуня, котрому два рочки й два місяці, без підказки мами промовив: “Бозя”. Люди вважають, що то знак з небес, про те, що пора облишити мирські клопоти і звернути свої помисли до Бога...

Комісія із обласної православної єпархії обстежила зображення і на місці відправили богослужіння.

www.regionnews.poltava.ua